Уолтер Талл - один з перших темношкірих гравців в чемпіонаті Англії та герой Першої світової війни
Історія Уолтера Талла - це історія надзвичайної мужності, стійкості та революційних досягнень перед обличчям страшних суспільних викликів. Він помер у молодому віці, але його життя резонує як маяк натхнення, втілюючи силу характеру та прагнення долати бар’єри. Він - єдиний, хто зміг об'єднати людей.
Батько з Барбадосу та мати з Англії рано померли, тому Уолтер зростав в дитячому притулку
Народився Уолтер Талл в змішаній родині барбадоського теслі Даніеля Талла та англійки Еліс Палмер. Його дід по батьковій лінії був рабом на Барбадосі. Коли хлопчику було сім років, його мати померла від раку. Через рік його батько одружився з двоюрідною сестрою своєї померлої дружини Кларою, а ще через рік помер від хвороби серця. Мачуха була не в змозі впоратися з п'ятьма дітьми, тому місцевий священник порекомендував віддати в притулок двох хлопчиків шкільного віку Уолтера та Едварда. З дев'яти років герой нашої оповіді виховувався в дитячому будинку та сиротинці. Старший брат Едвард невдовзі був усиновлений сім'єю з Глазго. Талл-старший отримав кваліфікацію стоматолога та став першою особою змішаного походження, яка практикувала цю професію у Великій Британії.
Після того, як Деніел Талл залишився зовсім один, він шукав розради у футбольній команді притулку, де його вміння привернуло увагу місцевої аматорської команди «Клептон ФК». Він приєднався до них у двадцятирічному віці та швидко надихнув команду на перемогу в Кубку Англії серед аматорів. Лондонський журнал Football Star оголосив його «відкриттям сезону».
Увірвався до вищого дивізіону, але там страждав від расизму
Невдовзі зателефонував один із найбільших клубів країни. Влітку 1909 року Талл підписав контракт з «Тоттенхем Хотспур», ставши лише третім гравцем змішаної раси, який виступав у вищому дивізіоні англійського футболу. Вже в другому матчі зіграв проти володаря Кубка Англії «Манчестер Юнайтед» на очах 30-тисячного натовпу. Під час свого короткого перебування в північному Лондоні Талл забив два голи в 10 іграх і був проголошений The Football Star як «найрозумніший форвард «Хотспур»... настільки наділений розумом і технікою, що міг би стати зразком для всіх білих чоловіків, які грають у футбол». Але лише 0,04 відсотка населення тогочасної Британії були чорношкірими, і молодий талант зіткнувся з расизмом на трибунах.
У жовтні 1909 року на виїзді проти «Брістоль Сіті» Талла невпинно ображали. The Football Star повідомила, що «частина натовпу здійснила боягузливу атаку на нього мовою, нижчою за Біллінгсгейт» — слово, яке стало синонімом нецензурної лексики, подібної до тієї, що використовувалася століттями тому на лондонському рибному ринку. «Тоттенхем» відреагував на цю ситуацію дуже дивно, відправивши Талла у свою резервну команду. Незрозуміло, чи вони мали намір зробити це для його власного захисту, чи рішення було прийнято, щоб заспокоїти расистський натовп, але форвард томився там два роки, поки «Нортгемптон Таун», не підписав його в жовтні 1911 року.
Герберт Чепмен, менеджер, який підписав контракт з Таллом дебютував на посаді футбольного менеджера. Далі він став одним із найкращих менеджерів англійського футболу, вигравши чотири титули чемпіона Англії зі своїми знаменитими командами «Гаддерсфілд Таун» і «Арсенал» у 1920-х і 1930-х роках. Талл зіграв 111 ігор за «Нортгемптон» до того, як його кар’єра була перервана влітку 1914 року через початок Першої світової війни.
На початку війни записався у футбольний батальйон, брав участь у кривавих битвах, отримав ПТСР та став першим темношкірим офіцером
У грудні того ж року Талл записався до 17-го батальйону Мідлсексського полку британської армії. Відомий як батальйон футболістів, він був сформований, щоб показати, що професійний футбол робить внесок в перемогу у війні. До весни 1915 року в батальйон записалося близько 200 професійних футболістів. До них приєдналися співробітники клубу, гравці-любителі та навіть уболівальники, які хотіли воювати разом із гравцями, за якими звикли спостерігати з трибун.
Уолтер зліва
Талл прибув до Франції в листопаді 1915 року. Наприкінці 1916 року він брав участь у битві на Соммі, у якій протягом чотирьох місяців було вбито або поранено понад мільйон солдатів. Тільки британська армія зазнала втрат приблизно 420 000 осіб, у тому числі 125 000 загиблих. Колишній футболіст вижив, але отримав «контулярний шок» — те, що сьогодні було б діагностовано як посттравматичний стресовий розлад і був відправлений додому в Англію для відновлення.
На той час Талл настільки вразив хоробрістю своїх старших офіцерів, що перед поверненням до Франції його відправили до школи підготовки офіцерів-кадетів у Гейлсі в Шотландії. Саме цей заклад порушив військові правила, які забороняли «будь-якому негру чи кольоровій людині» бути призначеними на посаду офіцера. Армія проігнорувала власні правила, щоб максимально використати таланти Талла.
Саме тоді, коли молодий офіцер був у Шотландії, до нього звернулися представники «Рейнджерс», які підписали з ним контракт, щоб він грав за них, коли закінчиться війна.
До травня 1917 року він дослужився до звання підпоручика. З листопада того ж року по березень 1918 року він воював на італійському фронті, де очолив 26 чоловіків під час нічного рейду в битві на річці П'яве. Молодий командир разом зі своїми військами перетнув річку на півночі Італії та зайшов на позиції ворога, а потім повернувся без жодних втрат, заслуживши похвалу за свою «мужність і холоднокровність» під сильним вогнем.
В нижньому ряду справа після атаки 26-и
«Він висміяв тверду точку зору Армійської ради про те, що білі рядові солдати не будуть виконувати накази від темношкірої людини», — пише автор біографії Талла Васілі. «[Він] був солдатом, який отримав таку любов усупереч уявленням «здорового глузду» та офіційним правилам і нормам».
Вранці 21 березня 1918 року туман навис над більшою частиною британських окопів у Франції. О 4:40 ранку почалося німецьке бомбардування. Найсильніше бомбардування за останній час. Воно ознаменувало початок того, що стало відомо як весняний німецький наступ — остання масована атака кайзерівської армії, що мала за мету переломити війну на їхню користь і досягти вирішального прориву. Протягом наступних п'яти годин понад 6600 німецьких гармат випустили 3.5 мільйона розривних снарядів по британських позиціях. Звук було чути аж до Лондона. Британці були змушені відбиватися в оборонних діях, які тривали чотири місяці.
Атака була настільки жорстокою, що британська армія розглядала можливість відступити, щоб захистити порти Ла-Маншу, враховуючи тиск, який вони зазнали, і величезні втрати людей. Британські та французькі війська зазнали загальних втрат у 250 000 осіб, але, зрештою, у німців вичерпався імпульс, і до листопада того ж року хід війни остаточно обернувся проти них. 25 березня 1918 року Тулл був застрелений під час першої битви при Бапауме біля села Фаврой у Па-де-Кале.
Під сильним вогнем рядовий Том Біллінгем, колишній воротар «Лестер Фоссе», намагався витягти Талла, але невдало. Його тіло так і не знайшли.
Став символом боротьби проти расизму
Ім’я одного з перших темношкірих гравців у британському футболі та першого темношкірого офіцера британської армії, який очолював батальйон військ, можна знайти на меморіалі Арраса у Франції поряд з іменами 34 794 інших солдатів, які там загинули.
Командир батальйону Талла майор Пул висунув його на отримання Військового хреста, однієї з найвищих відзнак британської армії, але наш герой так і не отримав його. Згодом знайшовся доказ у вигляді надсекретної записки, яка пояснює небажання армії визнати темношкірого героя. У меморандумі, який містить вкрай расистські висловлювання, начальник відділу вербування британської армії в Нью-Йорку заявив: «Тепер ми відмовляємось відправляти кольорових чоловіків до «білих підрозділів».
Минуло багато десятиліть, перед тим як Тулла згадали. У 1999 році біля стадіону «Сіксфілдс» у Нортгемптоні було створено меморіал йому та сад пам’яті, а його ім’ям також названо місцеву вулицю та паб на ній.
Меморіал Таллу
У жовтні 2021 року герой війни був введений до Зали слави Національного музею футболу на церемонії в Манчестері, на якій були присутні його правнучатий племінник Едвард Фінлейсон і колишній захисник «Тоттенхема» і збірної Англії Ледлі Кінг.
